comment 0

Італія. Дорогою до моря.

30.05
Ранок на AutoGrill. Ми прокинулись десь о 7:00 від того, що натовпи пенсіонерів, дітей і різної живності окупували територію всієї стоянки. Вони кричали, бігали, їли, “гадили” і просто перетворювали це тихе місце на територію хаосу!
Такі вони туристи… Після того як всі ці місіонери покинули територію АвтоГриля ми пішли приймати наші ранкові процедури. Це остаточно розвіяло сон і дало заряд на  день прийдешній.
Поворот ключа і ми вже їдемо по бану до Генуї. Незадовго до з’їзду з автостради ми побачили море…воно було залите промінням ранкового сонця і давало нам надію, що ще один день буде незабутнім!

To Genova
To Genova

Заїхати і припаркуватись в місті недалеко від центру було не так вже й просто. Але ми це зробили на одній із підземних стоянок за відносно невелику суму.
Скажу Вам чесно, як і про Мілан, Генуя не вразила нас нічим особливим. І якщо у Вас стоятиме питання чи відвідувати ці місця і робити великий гак машинкою чи побачити щось цікавіше, сміло їдьте дивитись на щось цікавіше:)
Коротко про Геную, велике та шумне місто в якому немає чіткого відмежування між старою і новою Італією. Все переплетено, неймовірно активний рух машин (як у Львові), багато шуму і сонця. Але ми домоглись свого і поснідали недалеко від набережної у якісь із місцевих кав’ярень. В таких, де власник італієць робить вам каву а його молода офіціантка безупинно помиляється із замовленнями, але з такою попою, їй ніхто кривого слова не скаже:)
Далі ми вирішили тримати шлях на Cinque Terra (Чінкве Тера) або Пятиземелля, це приблизно 100 км від Генуї. Якщо ви загуглите це слово, то побачите кольорові будиночки на фоні зелених склонів з виноградниками та синього моря.

To Manarolla
To Manarolla

Ми відклали ЖПС в сторону і рухались просто по прямій дорозі повз море, яка вела в Манароллу, найвідоміше містечко Пятиземелля.
Пальми, скелі, сонце та море, яке має дуже специфічний відтінок води (лазурна без перебільшення) за рахунок великих покладів слюди в цих регіонах.
Ми пересувались повільно і встигали розгледіти все навколо. Так як дорога була не автострадою, а другорядною, то машинка повинна була взбиратись на кожен підйом і спускатись до самого моря багато разів.
На одному із перевалів на висоті 600 м над рівнем моря, ми побачили стару вивіску Pizza! Розвішавши вуха і спокусившись мольбам шлунка ми вирішили пообідати місцевою піццою та вином, котре виготовляють італійські цнотливі дівчата Тосканії.
Коли нам принесли вино пляшка від якого була покрита густим осадом, ми списали це на те, що вино дуже старе, і майже колекційне 😉 Але коли нам принесли піцу “з супермаркету” за 1.50 євро, а в меню вона по 10 Євро, ми були легко вражені такою італійською гостинністю. Це був хороший урок на майбутнє – ніколи не зупинятись в підозрілих вам місцях для того щоб перекусити, особливо там, де немає місцевого населення. Відсутність людей говорить тільки про одне – там або не смачно, або дико дорого, або і обидва варіанти відразу, що і було в нашому випадку.
Незважаючи на це, ми в хорошому настрої поїхали далі, до Манаролли…
В село чи містечко під назвою Манаролла ми попали ближче до 5 вечора. Під’їжджаючи до самої Манаролли ми відразу зрозуміли, що рухаємось у правильному напрямку по кількості припаркованих авто на узбіччя дороги.
Перед самим вїздом був КПП і декілька платних стоянок, де ми успішно запаркували машину.
Про Манароллу.
Дуже красиве і затишне по українських мірках село на березі Лігурійського моря і абсолютно звичне для італійця. Коли я кажу “абсолютно звичне” для італійця, то це не значить, що всі італійці проживають саме в таких “райських” умовах, але веду до того, що для італійця “село” – маленькі будиночки, зелені садиби з охайними дорогами та стежками навколо, виноградники, оливки і ще багато чого такого, що не росте у нас.
Для українця село, це як правило, важка праця, болото, запах худоби і п’яні хлопи…
Але повернемось до Манаролли, вулиці були переповнені туристами та тими, хто бажав на них заробити, продаючи різний хлам. Придбавши декілька магнітів, ми поскакали уверх по серпантинній дорозі на сусідній пагорб, з котрого відкривався вид на селище.

Manarolla
Manarolla

Спека, що стояла навколо, заставила нас швидко спуститись до моря у пошуках прохолоди. Але на жаль великі хвилі та скелястий берег не дозволив нам поплавати у водах Манаролли.
Через дві години, ми стомлені, але в хорошому настрої повертались по дорозі назад…в нікуди 😉
Забув сказати, що ця ніч як і попередня була незапланованою і ми повинні були залишитись на нічліг там, де нам найбільше сподобається.
Глянувши на мапу і оцінивши ситуацію і бажання провести наступний день на пляжі, ми поїхали в сторону Монтероссо, одне із п’яти міст Cinque Terra.
На одному з перевалів, ми зупинились, щоб полити ромашки…і о диво, ми знайшли це прекрасне місце!

place for camping
place for camping

Сонце вже було низько над горизонтом коли ми запаркували нашу Панду в кущах недалеко від траси. Поруч з нами розмістилась парочка із Швейцарії на Тойоті Хілакс. Вони попивали вино і щось неквапливо обговорювали по-французьки. Ми побажали їм хорошого вечора і пішли розбивати намет.
Місце, в якому ми розбили намет, було одним із найдивовижніших серед тих, де мені вдавалось ночувати. І не тільки через те, що ми знаходились на скелі висотою в 500 метрів поруч з морем, і навіть не тому, що сонце сідало за море, а ми попивали в цей момент Red Lable. А й тому, що я вперше в житті побував у сцені з Володаря Кілець, де хобіти попали в ліс до ельфів.
Тисячі, сотні тисяч маленьких комашок, які в один момент почали спалахувати де-не-де, а потім яскраво запалили всю долину світлом своїх тіл.
В ту ніч зірки були на землі…а точніше в траві і на деревах.
Як пізніше вияснилось, в Італії бувають періоди в році, коли “світлячки” стають особливо активні і ця подія може зворушити будь-кого, а особливо тих, хто раніше такого не бачив.
Десь після опівночі, втомлені від сонця, дороги та емоцій ми повідключались.
31.05
Ранок був пасмурний…збиралось на дощ.

behind Monterosso
behind Monterosso

Ми дуже оперативно склали тент і поскакали до машинки, щоб покинути місце. Як я вже казав, кемпінги у не відведених для того місцях в Італії є суворо забороненими. Тому якщо ви вирішили ночувати “на природі”, подбайте, щоб вас не помітила поліція. Для цього варто розбивати намет подалі від дороги в темний період доби, не розпалювати багаття та покидати місця якомога раніше.

Десь о 8:00 ми вже були в Монтероссо. Містечко, яке практично нічим не відрізнялось від Манаролли, за виключенням одного – там було два великі пляжі!
Випивши по чашці кави з круасанами у місцевій кав’ярні, ми вирішили, що цей день присвятимо тільки морю і сонцю.
І як тільки ми про це подумали, хмара відкрилась і почалась злива. Чесно скажу, нас це абсолютно не зупинило, і вже через декілька хвилин ми були на пляжі у пошуках місцини де можна змінити “сподні” на плавки.
Так як погода була “не льотна”, то на все Монтероссо ми були єдиними, хто в той день в 10 ранку вирішив поплавати. Вдача була на нашій стороні і дощ припинився настільки ж раптово як і почався.
З криком Слава Україні ми погнали у воду…холодну воду:) Якісь здивовані китайці фотали нас, але не бажали приєднатись.

Monterosso
Monterosso

До обіду сонце повністю взяло владу у свої руки і ми вже були не єдиними тюленями цього пляжу. Більше і більше людей заполоняло вільні квадратні метри. За ними йшли китайці, які пропонували масажі, пиво, чебуреки (лади, чебуреків там не було).
Ближче до вечора, коли ми відчули, що сонця нам достатньо, ми пішли шукати піцу. Не знаю як, але наша інтуїція завела нас в піцерію, котра стала новим зразком ідеальної піци!
Піца + вино + крута компанія = ідеальний відпочинок!

Monterosso
Monterosso

До кінця дня ми шарились по набережній туди-сюди поїдаючи морозиво, запиваючи пивом… Так як стоянка у нас була проплачена за добу (18 євро і це шара), то час парковки нас не хвилював.
Десь о 20:00 ми вирішили, що нам пора. Останні приготування біля машини, прокладання траси в ЖПСі. Платні дороги вимикаємо і маємо 345 км, з платними – 370 км.
Здоровий глузд нам підказує, що варто економити і їхати в об’їзд платних доріг. Часу вдосталь – 12 годин.

from Mont-Blanc to Treviso
from Mont-Blanc to Treviso

Сонце вже сідало за гори, коли ми переїхали перший перевал. На горизонті виднілись Альпи, точніше та їх частина, котра заходить глибоко в центральну Італію. Тоді ми ще не усвідомлювали, що нам прийдеться подолати кожен перевал тих гір, які красиво підсвічувались вечірнім сонцем.
Після двох годин дороги наш оптимізм трішки пригас, а все тому, що за 2 години ми проїхали всього на всього 70 км. Так повільно ми не пересувались навіть на парковках 🙂
Дівчата від важкого дня повиключались відразу, як тільки стемніло. На одному з перевалів, на висоті 1250 метрів ми вирішили, що пора з цим зав’язувати і з’їжджати на платну дорогу. Було як мінімум декілька серйозних причин для цього рішення.
По-перше, на карті було видно, що серпантинам немає кінця краю. По-друге, на перших 100 км ми спалили майже третину баку (як правило, третини баку по бану вистачало на 200 км), а значить баку палива, запланованого з самого початку, нам було недостатньо. По-третє, нічна поїздка по вузьких італійських серпантинах є важкою і небезпечною. І по-четверте, скоріш за все ми не попадали на літак, пересуваючись в такому темпі.
Варто сказати ще наступне, за всю цю дорогу ми не побачили жодної заправки де б приймали кеш. Ну і в добавок відсутність GSM покриття.
Коли було пройдено 120 км ми переналаштували ЖПС в режим платних доріг і вже через 30 хвилин були на об’їзній Парми. Ще 3 години по бану і ми були в Тревізо. А потім, а потім 2 години сну в машині, здача нашої Панди, година реєстрації на літак і ось ми в повітрі.
Перше враження від рейсу (Тревізо – Львів) – це автобус, що курсує на Перемишль. Бабки, жіночки, “контрабандісти”…повертаються домів, як і ми 🙂

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *