коментарі 2

Італія. Від Венеції до Монблану…

25.05
Сніданок, таксі, Львівський аеропорт, 2 банки 1715 по 1 євро у “нашенському” дюті-фрі і аля-улю в Тревізо.
Але перед тим як перейти до самої розповіді про Італію, зроблю коротку замітку про львівські та італійські особливості реєстрації пасажирів на рейс.

wizzair
wizzair

А якщо бути взагалі точним, то особливості компанії wizzair. Дана компанія ніколи не відзначалась толерантністю і різним “фішками”, які ви можете отримати від більш дорогих авіаперевізників.
Але як у нас кажуть “За що платиш, то й отримуєш”. Тому просто майте собі на увазі наступне, коли Вам сказано ручна поклажа вагою не більше 10 кг і розміром (56х45х25), то це не є формальністю.
Що й відбулося у моєму випадку. Мій наплічник заважив 10.2 кг, тому прийшлось одягнути на себе тяжелезний “реглан” і сміло поскакати на рейс.
Ще одне, ймовірність що у вас заберуть гострі предмети приблизно 50х50. В Італію нас пропустили з набором “альпінштоків” під палатку, а ось назад в Україну ми їх забрати не змогли, такі то пироги.
Якщо підвести короткий підсумок, то можна написати ось такий “must have”, ЩО необхідно не забути перед вильотом (не тільки компанією Wizzair):
– Роздруковані квитки з попереднім Check-In (про це ви можете прочитати на сайті вашого авіаперевізника)
– Копії всіх важливих документів попередньо відскановані та збережені на сервері (наприклад на dropbox чи google drive)
– Оригінали всіх документів необхідних для поїздки (паспорт з візами, страхові поліси, посвідчення водія, і т.д.)
– Кошти паперові (долари, євро) та кредитні карти, якщо ви плануєте брати в оренду машину чи інші рухомі/нерухомі об’єкти (бажано перевірити стан вашої карти та розблокувати її для можливості використання за кордоном з необхідним денним лімітом).
Вище перераховані пункти є вкрай важливими, так як без них Вас можуть просто не впустити на територію іншої держави.
Також по можливості не забудьте подбати і про наявність у вас таких речей як:
– сумка під документи/гроші/телефон (дуже корисна річ, так як наплічник може “зробити ноги” і тоді вам прийдеться або шукати “добрих” людей або повертатись в Україну пішки)
– SIM-карта країни в яку ви відправляєтесь або ж місцевого оператора з вигідним тарифом у роумінгу (“shit happens” як казав один розумний чоловік, тому мати “конект” є життєво необхідно)
– наручний годинник (людина, що подорожує публічним транспортом залежна від графіків, а значить точний час – це Ваш друг і брат)
– ліки першої необхідності (ймовірність, що вам в аптеці продадуть ліки без рецепту – вкрай мала. Памятайте про це перед поїздкою)
– зручне взуття/пара білизни/пара шкарпеток (всі решта аксесуари від D&G, Gucci, і т.д., ви можете з легкістю і по низьких цінах придбати на місці. Тому не везіть тони хламу у своїх валізах, переплачуючи авіакомпаніям збори за екстра-багаж)

…і так 25.05
легке приземлення, аеропорт Тревізо зустрічає нас недільною тишею напівпорожнього терміналу. Як і слід було очікувати, любов до сну і обіднього відпочинку в Італійців набагато сильніша ніж до грошей.
Відразу ж у центральному холі було запримічено кантору в якій ми планували брати машинку – Thirfty. Чому ми зупинили свій вибір саме на них…чесно скажу хз 🙂
Єдине, що відрізняло їх від інших – це трішки помірніші ціни та коментар недалекого мені друзяки “чел, я недавно брав у них машину, вони адекватні, хоч і з своїми пріколами”. Про їх “пріколи” ви можете прочитати, якщо загуглите.
Після 30 хвилин очікування, прискакав італійський араб, що у дуже ввічливій манері і з якимось дивним почуттям гумору пояснив нам, що вони нам пропонують і за скільки.
Отже, за 105 єнотів – ми отримали машинку 2013 року (Fiat Panda 1.2 бензин) на 7 днів + 120 єнотів страховка “Full” + 35 євро послуга “додатковий водій”. Ми відірвали як від серця кровних 120 євро за страховку тільки по двох причинах – авто бралось на 7 днів і мало що може відбутись на цих “закручених” італійських серпантинах. Другим аргументом було зниження ціни депозиту до більш-менш адекватної для українського світосприйняття:) А саме – 900 євро.
Що таке депозит на прокатне авто, Ви можете прочитати на будь-якому сайті прокату, але якщо в трьох словах – це сума якою компанія гарантує собі непередбачені витрати (штрафи, порожній бак, дрібні ДТП) на які ви можете її “опустити”;)
І так, підписавши всі документи, заблокувавши на моїй карті 900 євро (після повернення авто, сума розблоковується, за виключенням тих коштів, котрі були включені в послуги), ми отримуємо ключі від нашої Червоної Панди та фразу “Chao”:)
Забіжу наперед, якщо ви поспішаєте після аеропорту у справах, то обов’язково попросіть точно вказати координати вашого авто на парковці так як і саму парковку. Ми витратили на це чимало часу. Як виявилось стоянок з прокатними авто доволі багато, а червоних Панд ще більше:)
Знайшовши машинку, ми перевірили її на механічні пошкодження та наявність пального (раджу це зробити до того як ви покинете стоянку), на випадок непередбачених ситуацій.
Годинники переведено, одометр обнулено, настрій на висоті – вперед!
Варто добавити, якщо ви плануєте подорожувати по будь-якій цивілізованій країні на авто, обов’язково “намутіть” собі адекватний ЖіПіЕс і карти цієї країни. Це допоможе зекономити вам багато часу та грошей.
Я завчасно знайшов “фрішний” навігатор MapFactor, протеставши його у компанії ще декількох. На платформі Андроїд він працював майже бездоганно. Карти для нього є у двох варантах – “фрішні” (OpenMaps) та “за гроші” (TomTom).  Ми, як істинні українці вирішили користуватись безкоштовним надбанням і не прогадали. Більш детально про переваги і недоліки даного навігатора як розповім в одній з наступних статей у розділі “Я Тестую“.

from Venice to Monblan

І так, забивши в ЖПС – “Венеція”, ми вирушили на зустріч далекому та невідомому;)
Про Венецію можна розповідати багато, але краще один раз побачити, а швидше відчути… Запаркувавши нашу Панду на території королівства, ми розпочали експрес-тур.
Якщо у Вас буде два дні на Венецію – це саме те, що потрібно! У нас же було 4 години. Чому 4, та тому що кожна наступна година парковки на території Венеції коштує як номер у готелі “Гранд Будапешт”;)

IMG_7468
Не спеціально, але склалось так, що ми звернули з головної туристичної вулиці і петляли маленькими і тихими провулками аж 3 години. За цей час ми встигли встигли спробувати “перехвалене” морозиво, накупити магнітів і побачити, як живуть ті декілька відсотків місцевих венеціанських жителів, що намагаються уникнути туристичного напливу. В основному це архаїчні, як сама Венеція бабульки з червоно намальованими нігтями і посмішкою настільки чарівною, наскільки вона може бути у віці 90 років:)

IMG_7398
Деколи мені навіть здавалось, що дехто з них був знайомий з Джакомо Казановою…
Варто сказати, що ні запаху каналізацій, ні вуличних “щипачів” я так і не побачив. Хоча до подорожі ця інформація лилася з багатьох джерел.
Тому візьміть собі до уваги перше правило шукача пригод – “Володійте інформацією, але ніколи не довіряйте тому, в чому не переконались особисто. І як висновок – не налаштовуйтесь на негатив.”
В останню годину ми зрозуміли, що час підходить до кінця, а ми ще навіть не побували на головній площі острова – площа святого Марка.

Венеція
Включивши 5 передачу, ми досягнули фінальної точки, де тисячі туристів в перемішку з чайками і голодними голубами фотографували все на світі…жахливі відчуття:)

Венеція
Помпезні будівлі були прекрасними, але затишна і загадкова Венеція тих вуличок, які залишились позаду, залишила свій відбиток в наших головах та на футболці Олесі, у вигляді обіду чайки, що вирішила вчасно випорожнитись 😉

Заплативши за стоянку 16 євро, ми з гордістю виконаного обов’язку і сотнею фото на айфоні вирушили до місця нашого ночівлі – місто Падуя.
В 40 км від Венеції ми вибрали це місто керуючись тільки одним, ціною та рейтингами готелю, який нам вдалось знайти на booking.com.
Я не буду розповідати про всі “прелесті” добирання до Падуї по Італійському автобану, але скажу одне – це був хороший урок. І пораджу на майбутнє запам’ятати, декілька простих правил, які можуть здешевити Вам пересування автобанами, не тільки в Італії, і уберегти від стресів.
Перше, при в’їзді на платну дорогу, ЗАВЖДИ обов’язково беріть талон, в якому буде вказано де і коли ви заїхали, в іншому випадку буде або довга стресова розмова з італійськими дорожніми службовцями (англійською вони не розмовляють) або просто заплатите за увесь напрямок, а це немала сума.
Друге правило, навіть якщо ви “жостко тупанули” і поїхали не в тому напрямку, не робіть дурниць і не намагайтесь розвернутись проти руху, чи дати задній хід на хайвеї, навіть якщо це 20 метрів. Краще проїхати 30 лишніх км до наступного з’їзду ніж попасти на той світ:)Milano

В Падую ми попали коли вже смеркалось. Затишний спальний район біля річки, маленькі будиночки в одному з яких ми заночували.
Незважаючи на низькі ціни, 40 євро за двомісний номер, ми отримали чисті апартаменти з континентальним сніданком та безкоштовною парковкою.
Основним, чим запам’яталась Падуя, стала непомітна піцерія, за межами центру міста, в якій ми просто переїлись смачнющою піцою, запиваючи то все їхнім вином.
Якщо про цифри, то середня ціна за піцу в містах які ми відвідали 6-8 євро. 1 літр вина 5-8 євро. Пів літри пива – 2.5 євро. Тобто не можна сказати, що там все дорого, але однозначно і не дешево. Різниця між нашими та італійськими стравами – це якість продуктів з яких виконана страва та величина порції.

26.05-28.05
Ранок понеділка видався дощовим і похмурим. Навіть йогурти, печенюшки, булочки з салямі та ранкова кава не розбудили нас. Італія під дощем…
Але сівши у нашого “ведмедя” ми зрозуміли, що не все так погано і задали маршрут у Верону, місто тої самої “парочки” про яку писав Шекспір.

Верона
Верона

80 км по трасі і ось вона Верона, амфітеатр (трішки менший Римського колізею), старі храми ти безліч туристів, які намагаються знайти той самий балкон під яким Ромео признавався у коханні Джульєтті.

Верона
Людям зі Львова, Кракова чи Праги таке Верона може здатись рядовим містом з великою кількістю історичних памяток…але ми дивились на це по іншому – крок до Альпів або 25 км до озера Гарда.
Хочу сказати, що ключовою точкою нашої подорожі була саме долина озера Гарда. Переглянувши сотні фото та прочитавши багато коментарів про це місце, я зрозумів, що це одне із найдивовижніших місць північної Італії. Засніжені вершини Доломітних Альп врізаються в побережжя Адріатичного моря та озеро, що простягнулось на 52 км сформувало долину, яка своїм помірним кліматом, кришталевими водами Гарди та гірськими пейзажами приваблює людей з цілого світу.

Озеро Гарда
Озеро Гарда

Наш ЖПС грамотно спрямував нас аж до Ріва дель Гарда, найпівнічнішої точки озера. Там затарившись продуктами ми вирушили в гори, до нашого озера, містечко чи можливо село під назвою Моліна ді Ледро на озері Ледро.

IMG_7626_2
Озеро Гарда

Це було набагато менше озеро від Гарди, але все ж таки достатньо великим (в декілька разів більшим від нашого Синевира) і неймовірно чистим. Напевно що основними джерелами води в озеро є невеликі струмки і талий сніг, інакше я не можу пояснити такої незвичної прозорості води.

Моліна де Ледро
Моліна ді Ледро

Наш притулок, який ми попередньо забукали на Booking.com, ми знайшли не відразу… Це був квест з намотування кіл навколо озера та видзвонювання людини, що мала передати нам ключі від хати.
До речі саме тут ми вперше відчули, що нашому ведмедю (Панді) буде ну дуже важко з своїми 69-ма кінськими силами під капотом і 4-ма в салоні. Склони піддавались тільки на першій передачі під дикий рик нашого звіра.
Коли ми все таки добрались до нашої хати, а якщо бути точним, то це була двох-поверхова квартира (пентхауз) з 3-ма спальнями, 2-ма ваннами, кухнею студією, мансардою та великим балконом, з якого відкривався вид від якого у нас їхав дах майже всі три дні – долина озера, на протилежній стороні якої возвишались дві засніжені скелі висотою більше 2 км…

Моліна де Ледро
Моліна ді Ледро

Я пробував зробити фото яке максимально передасть ті відчуття…але згодом зрозумів що це просто неможливо.
Дощ, сонце, дощ – все мінялось дуже швидко, але пейзажі не ставали менш красивими і не набридали протягом усього часу там.
Про людей котрі жили навколо і володіють тими землями. Одним словом – НІМЦІ. Таке враження, що німці володіють усім, що можна придбати на цій планеті 🙂
Ні, ну серйозно, де б я не був, основна частина людей котрі володіють нерухомістю є німці. Це містечко не було винятком.
Машинки на німецьких номерах, будиночки в німецькому стилі з німецькими надписами, німецька мова на вулиці і в магазинах… Ну, але як у нас кажуть, “слава Богу, що не москалі” 🙂
Так як це німці, то в результаті територія долини доведена до ідеального стану чистоти і комфорту та є місцем відпочинку у таких видах спорту – вело (ДХ, крос-кантрі і просто сотні шосерів курсують навколо), спортивна ходьба, байдарки, катамарани, парапланеризм, вінд-серфінг і “дурак” на пари (то вже було придумано в день нашого приїзду).
90% людей прибувають сюди з велосипедами, можна навіть сказати, що це якась вело-мекка:)
Життя в цьому регіоні розмірене та спокійне…відчувається, що всі живуть не по годиннику, а по своєму бажанню. Ми зробили так само.

IMG_2968
Моліна ді Ледро

Хороший сон, хороша їжа, покатушки на Панді по околицях Гарди, сонячні ванни на приватних німецьких територіях біля води (то все комусь належить, але деколи туди можна проникнути).

Паста
Паста

Прикидаєте, навіть тут є сієста! І о 12.00 все закривається на 4-годинний обід. Тому якщо ви рано не купили в магазині їду, то не факт, що взагалі її вже придбаєте сьогодні, так як 6-7 вечора все закривається.
Ось такі от працьовиті італійці:)
Якщо Вам колись пощастить попасти у це місце раджу відвідати хоча б такі місця як Арко та Мальчезіне. Тут ви зможете усвідомити усю красу цих місць та їх глибоку історію.

Арко
Арко

29.05
Крайній ранок з видом на озеро, паста на сніданок… Let’s go to Mont Blanc!
Признаюсь чесно, вирушаючи в сторону Курмайора, а це була крайня точка Італії, ми не були впевнені, що зможемо там розбити палатку.
Вечір перед цим, невтішний прогноз був отриманий на всю північну Італію, дощ, похолодання. В районі МонБлану температура повинна було опуститись до -3 вночі.
У нас були літні спальні мішки та два тонких “каремати”. Тому глянувши на речі реально, було прийнято наступне рішення – якщо відбудеться чудо і буде сонячно, ми залишаємось під МонБланом, в іншому випадку план Б – нічний заїзд в сторону моря до Генуї.
Якщо я скажу, що дорога північною Італією до МонБлану красива, то буду не правим, ця дорога неймовірно красива!

Аоста
Долина Аоста

Проходячи через альпійські долини, врізаючись в незворушні скелі тунелями, пробігаючи тонкими смужками через маленькі містечка…все це було.
Декілька раз у нас виникало бажання просто зупинитись в одному із сіл чи приозерних стоянок і більше нікуди не їхати, але план є план 🙂
Щоб розвіяти міф про Мілан, а він був якраз по дорозі до Курмайору, ми заскочили в сам центр цього незрозумілого мені міста. Чому не зрозумілого, та тому що заїхавши в Мілан я зрозумів тільки одне, це місто розраховане на те, щоб ви тратили гроші, багато грошей і нічого більше.

Мілан
Мілан

Я не побачив нічого вражаючого окрім центрально Міланського собору та нереально заплутаних розв’язок в центрі міста, що заставляло нас часто виїжджати на вулиці з одностороннім рухом проти руху:)
Поставивш галочку у Мілані, ми вирушили далі на захід. Ще 200 км ми їхали і просто насолоджувались всім тим, що споглядали навколо…
Приблизно за 40 км до Курмайора, гори почали кардинально мінятись і ставати вищими, чіткішими, засніженішими… Наш ЖПС також показував набір висоти.
Нас не могла не радувати сонячна погодка і температура, яка увесь час була вищою 20 градусів. Ми вже були впевнені, що заночуємо під Білою горою.
Ніколи не забуду того відчуття коли виїжджаючи із “енного” тунелю ми побачили її… Біла від низу і до самого верху, її вершина ховалась у густих хмарах.
Мені здалось що Юрка одразу ж прибавив газу і Панда заревіла ще голосніше.
Курмайор… Останнє містечко на території Італії. Важко описати це містечко, так як ми постійно були приковані до гори своїми поглядами…але спробую.
Невеличкі дерев’яні та кам’яні будинки, виконані в Австрійському чи німецькому стилях, точно не в італійському. Здавалось, що Італія залишилась позаду давно, ще в Мілані.

Курмайор
Курмайор

Коли ми вийшли на вулицю, щоб зробити якісь закупи в місцевому магазині, то почули навколо себе французьку, німецьку мови…гірська місцевість не має національності і чомусь зразу подумав про наших гуцулів:)
Здивувало те, що ціни на продукти і алкоголь були найнижчими за всю нашу поїздку! Чому здивувало? Та тому, що перед поїздкою прочитав коментарі, в яких люди писали, що чим вище до МонБлану, тим вищі ціни на все.
Ще раз заставило мене переглянути стару приказку “Довіряй, але перевіряй”:)
В честь такої події ми взяли пляшку найдешевшого віскі “Ред Лейбл” і поїхали у Францію!
Франція… Щоб вам було зрозуміло, що таке кордон між Італією і Францією, прошу уявити позначку села Курмайор, яка перекреслена, і наступний знак була синя талбичка France. Все.
Ми дуже зраділи таким легким переїздом кордону, але тут і почалось найцікавіше. Італію і Францію зєднує тунель, довжиною в 11.5 км під горою Мон Блан. І хоч ми і заплатили кровних 32 євро за трасу до Курмайора, далі ціни встановлювали вже французи і ці ціни були більш ніж коштовними:)
40 Євро коштував переїзд по тунелю в одну сторону, а нам ще й повертатись необіхдно.
Ми довго вагались, прикидали всі за і проти і вирішили обмежетись італійським Мон Бланом.
Було декілька причин, що вплинули на рішення – невідомі погодні умови і відсутність теплого одягу (на Шамоні в той день передавали сніг і -3), хмари стояли дуже низько і починався легкий дощ, ну і звичайно сильний удар по бюджету.
Тому ми повернули назад і запаркувались у буферній зоні між Італією та Францією, на невеликій площадці з котрої відкривався хороший вид на льодовик.
Покинувши машинку ми зрозуміли, що погода тут таки зовсім інша ніж в долині, тому реглани, кепки і штани були одягнуті в один момент.
Також вирішивши перевірити свій французький я пішов у місцеву кафешку щоб замовити чогось гарячого. Згадавши всі необіхдін слова і часи в яких це потрібно скзати, я задав питання бармену чи є в них чай. Він скривився і зробив вигляд, що не розуміє. Я спробував ще раз повторити фразу, ще більш чіткіше з картавим французьким акцентом. Повний ноль… Було обідно до глибини душі. Я навіть засумнівався в його французькості (але не в своїх навиках поліглота). Чай було замовлено по-англійськи. Ще чашку кипятку нам видали як бонус:)
На барі сиділо багато рятувальників (їх в тій місцевості немало), котрі читали якусь пресу і пили каву. Я вирішив запитатись у одного із найрозумнішим виглядом лиця, де знаходиться фунікулер. Все ще по-французьки. І о Боги! Він відповів! І також по французьки, але набагато більше ніж було потрібно і набагато швидше…
В таких випадках я шкодую, що не почав з англійської і просто парю людям моЦк:) Але не цього разу. Я почув ключові фрази, а саме, де фунікулер знаходиться і час коли він працює. Ми запізнились:( Було неприємно усвідомлювати це, адже для мене це була ключева точка маршруту…
Ред Лейбл було відкрито і розлито у “хрустальні” одноразові стаканчики з під чаю. Канапки із хамону та сиру брі стали просто ідеальною закускою. А вид, що відкривався з нашого стола міг би дати фору навіть найкрутішому ресторану Європи:)

МонБлан
МонБлан

Коротка фотосесія на фоні гори, стола, машини і всього, що могло стати фоном і alle-alle:)

МонБлан
МонБлан

Так як кемпінг в Шамоні та поїздка в Женеву накрились, то потрібно було швидко перепланувати поїздку і вирішити, що ми хочемо побачити в крайні два дні нашої подорожі.
Поморозившись ще 30 хвилин і розпивши пів пляшки віскі ми вирішили, що море буде ідеальним завершенням подорожі!
ЖПС показав 280 км до Генуї і це не могло не радувати!
5 хвилин і Панда сміло мчалась вниз, пронизуючи довжелезні тунелі долини Аоста.
Ми знали, що ніч буде важкою і скоріш за все нам прийдеться ночувати “ніде”:) Але це нікого не лякало, а навпаки додавало ще більше драйву.
Згодом було прийнято рішення доїхати якомога ближче до Генуї та залишитись на нічліг на одній із численних парковок мережі AutoGrill. Це було безпечно, з туалетом, магазином, але в машині, так як місць під палатки там немає.
В цю ніч ми провели ще один тест Фіату Панда на вмістимість. І що б там не казали про цю машинку, але в ній можуть не просто поміститись і з комфортом пересуватись 4-ро дорослих людей, але й провести ніч в неглибокому сні (хоча глибина сну залежить від Вашої виснаженості).
Випивши по порції йогурту ми заснули моментально.

Далі буде…

2 Comments

  1. Pingback: Штрафи по-європейськи

  2. Pingback: Вибір безкоштовного GPS навігатора

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *