коментарі 3

Перший семитисячник або на грані можливостей при підкоренні піку Леніна (частина 2)

Друга частина статті про підкорення піку Леніна. Першу Ви можете прочитати тут.

День 6 – вихід в Л2

Л2 знаходиться на 5,300м, за скелею. Підйом в 4 ранку, на щастя зібрались ще вчора. На вулиці нижче нуля. Вода в крані замерзла. Повар і комендант табору прокинулись, напоїли нас чаєм і дали гарячої води почистити зуби.

Camp 2
Camp 2 (5300 m)

Години півтори йшли до серйозних тріщин і початку підйому. За цей час тато зрозумів, що його організм ще не витримує навантаження на такій висоті. Перекинули загальне спорядження, обійнялись і відпустили його додому.

Нам трьом, звісно, також йшлось не дуже. Повільно, весь час в зв’язках, іноді акуратно страхуючись переходячи через мости, щогодини-півтори зупиняючись попити і посидіти. Ближче до години одинадцятої ранку, на привалі, я з жахом згадую що в тата сьогодні день народження. Вранці, від сну, холоду і висоти все безнадійно вилетіло з голови. Саме час сеансу зв’язку – дзвонимо по рації вниз і на три-чотири співаєм happy birthday. Тато приємно здивований, настрій плюс двадцять і все таке. Кажемо, що вже майже під сковорідкою – і прощаємось на кілька годин.

Тим часом, наше вітання почули в ABC і приготували чудову подарункову вечерю – з шашликом, салатами і всім решту, що на такій висоті на вагу золота.

Щодо нас, то дійшли до сковорідки, зраділи що побачили Л2, проте дуже довго до нього плентались. Мабуть, з півтори години. За цей час глядачі з Л2 мали змогу нас оцінити, посперечатись чи доповзуть, чи ні.

Ми з Ваньою доповзли перші. Кинули рюкзаки. Ваня надовго кинув себе разом з рюкзаком. Я пішов шукати місце під палатку. Знайшлось чудове, вже викопане, рівненьке. Але на величезній тріщині. Відсотків 97 що витримає. Але решту 3 відсотка дають фатальний результат. Через 20 хвилин Іван підійшов до мене. Зупинились на варіанті покопати каміння морени, змішане зі снігом і льодом. Давалось важко. Тим часом Вова заснув за 50 метрів від табору. Покричали, кинули сніжкою – прокинувся. Підійшов ближче. Заснув за 10 метрів до намету. Покопали, дуже важко рухатись, голова розвалюється. Зрозуміли що нічого не вдається – гірська хвороба сильніша за нас. Розбудили Вову. Він доніс рюкзак і на диво активно почав копати. Фактично, він зробив більшість роботи по площадці.

Коли поставили намет, хлопці просто повирубались. Я намагався зробити швидкорозчинну вівсянку і чай. Щось вийшло, сил пішло багато

Туалет – окрема історія. Є декілька снігових ям з невеличкими стінами, викопаних волонтерами (одними з таких волонтерів виявились чехи; ми з ними познайомились на ABC і вони ще відіграють свою роль в цьому сходженні). Не все закривають, проте хоча б збирають все гівно в одному місці. Хтось переходить двадцять метрів по снігу до скель, хоч це важко (рухатись взагалі важко, навіть пару кроків), можна звалитись в тріщину (ймовірність провалу невелика, бо ходить багато народу, але тріщини здоровезні) або нарватись на каменепад (яких особливо багато з обіду і до вечора, коли все розмерзається). Хтось ходить просто біля намету. Уроди! По-маленькому можна в найближчу тріщину, це нормально.

Сніг треба набирати в місцях віддалених від туалетів!

Вночі прокинулись – всіх сушить. Води немає, ввечері приготувати сил не було. Я мав енергетичний гель з написом “Hydrate your way”. Повіривши, що він дає не лише енергію, але й воду, роздав його хлопцям і всі щасливі заснули далі, незважаючи на підвищений від кофеїну пульс.

Лише перед штурмом вершини до мене дійшло, що це “Hydrate on your way”, тобто застереження типу “незважаючи на те, що ви ковтаєте цей гель, не забувайте про достатній рівень гідрації і пийте багато води”. Ну і ладно.

День 7 – Бездарний. Прихід тата.

Наступний день мали плани закинути спорядження наверх, самим спуститись до ABC.  Чорта з два. Рухатись неможливо. Поводимось як амеби. Голова болить і крутиться, з апетитом негусто. Більшість часу валяємось в наметі.

В обід набираємо тата. Як я підозрював, він вийшов до нас і вже доходив до сковорідки. Остання година, щоправда, далась йому дуже важко і перетворилась чи не на три години. Я трохи вийшов назустріч, підніс чаю і допоміг донести рюкзак 50 крутих метрів підйому до табору (там, де Вова двічі засинав).

10338577_661974903894665_2257200922882079106_o

Тато прийшов і завалився в наш намет. Я йому вчора сказав, щоб він намет знизу не брав, тип тут щось знайдемо. Він сприйняв проблему глобальніше і не взяв ні спальник, ні каремат. Це вже було погано.

Пішли шукати намет. Знайшли вільний намет в російської компанії (чи то з Саратова, чи з Пензи, чи ще звідкись – не пам’ятаю). Їхній керівник каже “звісно, не проблема, запитай в такого-то”.

Такий-то виявився мудаком. Мнувся, а потім сказав “ой, а якщо ви його порвете (чорт, ви часто рвете намети на снігу, в ідеальну погоду?), а він дорогий, а ви мені зіпсуєте сходження, а це моя річна відпустка і піврічна зарплата”. Відмінний мудак.

Ладно, тато знайшов “стаціонарний” намет однієї з компаній-гідів. Хотіли 50 баксів. В результаті, так сталось що ми їм їх не дали. Намет на 4-5 чоловік, стоїть незручно, абсолютно порожній.

Пітерська компанія (молодці хлопці, не останній раз нас рятували) поділились зайвим карематом для тата. Я віддав всі речі якими можна ділитись – пуховку, вітровку, одну кофту. Спав я теж з татом в наметі. Дуже розумним рішенням було одягнути його ноги в пластіки і зверху защепити бахіли – таким чином ноги до коліна були в теплі.

Вночі дуже холодно, висота дається взнаки. При цьому палатку повністю закрити і надихати не можна, бо кисню в повітрі і так замало.

Прокидався декілька разів, питав в тата як він. Найбільше вразила відповідь “Дуже холодно. Але не бійся, я думаю, що не помру”.

День 8 – Не помер. Ділимось

Тато вижив, і дуже добре. Домовились прокинутись в конкретну годину, рано-вранці (здається 6 чи 7 ранку). В дев’ятій тато вже був на кількасот метрів вище нас – пішов прогулятись без речей перед спуском вниз. Я за цей час зібрався закинути речі наверх і переночувати на 5,700. Вова все ще не рухався і не вилазив з намету, незважаючи на те, що я чекав скласти і забрати намет наверх.

Якось ледве його витягнули, він нерухомо сів на рюкзак біля намету. Я зібрався, взяв закинути речі з їжею і пальним на всіх, і пішов.

План був: я ночую на 5,700, вранці кидаю речі на 6,100 і тікаю в ABC, а то й в BC до хлопців відпочивати перед черговою вилазкою і штурмом.

camp 3 (5800 m)
camp 3 (5700 m)

Ваня без речей теж пішов пробігтись зі мною. Точніше, переді мною, бо я ніс доволі важкий рюкзак.

На 5,700 проміжний табір. Трошки вітряно, але непогано. Якраз перед крутим підйом на гору Роздільна, де на 6,100 стоїть Л3 – штурмовий табір. Знайшов гарне викопане місце, поставив намет, розкинув речі на сон і вийшов на акліматизацію на 6,100 і назад. Але всього через 10 хвилин повернувся назад – вітер, холод і відчутна горняшка погнали мене спати.

З часом спустився Ваня. Він вийшов на 6,100 і йшов в самий низ. Як виявилось, Вова досі сидів на 5,300 практично не рухаючись. Ваня був змушений його мало не тягнути на мотузці.

Я ж взяв пальник, під’єднав до знайденого на Л2 газу і давай топити сніг.

Чорта з два.

До цього ми використовували бензин. За відсутністю чогось кращого пробували розпалювач для барбекю (після жахливих спроб – вилили) і 92-й бензин. Так як всі були схарені висотою, за тим бензином ніхто не слідкував і він підпалив шланг. Поки в шлангу було рідке паливо – все добре. Але з газом виникла повна Ж – пропускався крізь підпалені пори, через кілька секунд загорався від самої конфорки і горів весь пальник – чи не півметрова вогняна змія. Треба було бачити як я, на 5,700, за дві секунди босий вискакую зі спальника надвір і кидаю пальник на три метри в сніг, після чого біжу за ним щоб закрутити газ і уникнути більшого вибуху. Трясся твоїй матері!

Далі танці з бубном: замотати шланг скотчем, закопати в сніг, збільшити/зменшити тиск… Нічого не допомогло, крім сусідів-росіян з їхнім пальником. На щастя, в мене залишились балони з газом. Проте все одно було незручно зичити пальник, бо поки натопиш сніг на чай, їжу і воду на всю ніч, пройде добрих дві години.

День 9 – 6100 і чехи

Вранці цікаві новини:

  • Мої хлопці вирішили забити на гору, зібрались вниз і поїхали на Іссик-Куль, на протилежну частину Киргизії
  • Обіцяють ще два дні хорошої погоди, після чого шторм мінімум на пару днів

Wow. Цікавий поворот. Без хлопців я ходити вверх-вниз не зможу, на ABC-Л2 купа великих тріщин, що з кожним днем розкриваються все більше. Прогноз погоди добиває – сидіти з татом тиждень внизу, під снігом, не знаючи коли знову вийде сонце і чи встигнеш забрати речі з Л3?

Ва-банк: йду скільки зможу і ну його до дупи. На 6,100.

пік Леніна (6100 m)
пік Леніна (6100 m)

Важко, але недалеко. За 3-4 години вже був на місці і думав, чи залишатись тут на ніч, чи піднятись до 6,400, щоб бути ближче до вершини. Поки думав. Підійшли чехи. Сказали, що залишаються тут і готові взяти мене в компанію на штурм і, що важливіше, ділитись пальником.

6100
camp 3 (6100 m)

Поки копали місце, стало хижувато. Забивати на акліматизацію не можна, а я забив, та ще й максимально нагло. Поспав, прокинувся, пробл****ся (вибачте за подробиці), пробував їсти. Трошки краще, але все ще стрьомно. На вулиці холодно, вітер, голова болить, світ крутиться, в тілі слабість – ось воно, щастя.

Після спроби вечері ліг спати знову. Домовились о другі вставати, о третій виходити. Перед сном подумав про дядечка, який тиждень тому помер в цьому ж таборі від набряку легень. Можливо, на цьому ж місці. І ще про одного, який щойно відійшов від коми в Бішкеці.

п.с. Продовження третьої частини читайте в наступній статті

3 Comments

  1. Pingback: Підкорення піку Леніна

  2. Pingback: пік леніна

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *